|
Рубрики: Присвята
Мені наснився дивний сон,
Що я гуляю у Стамбулі.
Баклан торкнув мене крилом,
Мечеть, в якій ми разом були...
|
|
Детальніше...
|
|
Рубрики: Я думав про кохання
Кохання – то є очі, забризкані сльозами.
Від щастя чи від болю, від насолод чи рани,
Що у твоєму серці живуть чи мить, чи вічність…
Кохання всіх знаходить, жорстока Їх Величність!
Кохання – то є квіти, а деколи з шипами.
Кохання – то є діти, що пестяться батьками.
Кохання – то бурхливі і незабутні миті
То з’єднані фігурки, або ущент розбиті.
То темрява і світло, то сухість і волога,
Віддалення і близькість, довіра і тривога…
Хто це не відчуває - той темним силам служить.
Одне є безперечним: кохання – не байдужість!
28.04.2010 року |
|
Рубрики: Я думав про кохання
Он читал ей стихи, в лунном свете, под песни ветров,
Обвивая теплом и ласкающим бархатом пледа.
Он ее оторвал от петли ежедневных оков.
Уводя в мир иллюзий, в котором и сам, толком, не был.
|
|
Детальніше...
|
|
Рубрики: Я думав про кохання
Надвечір’я у липні, ліхтарі у колоні...
Я крокую між ними, у яскравім полоні.
Я звичайно на волі, а от темрява – ґрати...
Мені зовсім не треба геть від світла втікати!
Склопакети, ліворуч, пилом давнішнім вкриті.
Розцвіли, у вітрині, порцелянові квіти.
Їх вітри не лоскочуть, їх дощі не вмивають,
Не запилюють бджоли, не відвідують навіть.
Надвечір’я у липні, а в парку у столиці,
Зачаровують погляд коротенькі спідниці.
У обіймах, закохані, серцем зігріті!
Їм, без сумніву, заздрять порцелянові квіти.
Їм, без сумніву, заздрять в небі синьому зорі,
І птахи на деревах, і кнурі у коморі,
І коти, що з дахів позлізають, під ранок...
Надвечір’я в столиці, а у душах – світанок.
12.07.2012 року |
|
Рубрики: Без рубрики
Зустрів дощами вересневий день
І дещо засмутив навчальне свято.
А все одно відлуння від пісень
Примушує лінійку пригадати, |
|
Детальніше...
|
|
Рубрики: Я думав про кохання
Вона живе за кілька сот км
У місті, що дарує світло людям.
За мить – лишила в серці щось живе.
Він знає, що вона його не буде. |
|
Детальніше...
|
|
За роками