Знову травень відвідав парки рідного міста. Одяглися каштани у яскраве намисто. На дитячих майданчиках – гомін малечі. Демонструють дівчатка оксамитові плечі...
Марійко, дитино! Чому ти йому так близька? Хіба через творчість, що тісно пов’язана з татом? Ні, зовсім не те, мабуть просто без твого рядка Заходиться знову без чистих очей сумувати.
Покошено траву, як треба, по росі. Кохана, ніжно запросила до сніданку... Картопелька, шкварки, солодкі карасі, Чарчина... Бо не треба більше зранку.
А поряд – просто солод з молоком! Красива, запальна, звичайно, пишнотіла... Пусте, що снідав салом з часником, Бо козакові – надто закортіло!
Біленьке ліжко, наче аж блищить У вранішньому сонячному сяйві. Й сорочка, й спіднє скинуто за мить, Вони не те, щоб не потрібні – зовсім зайві!
Вологість, пристрасть, поєднання тіл, Обійми, поцілунки нижче, ближче... Нема в кохання правил, чи мірил! Не стримуються зовсім, а навіщо?
А за вікном – заходяться пташки! Гуляє вітерець по випраній фіранці... В небесній канцелярії є запис, від руки: "Козак, зачаття у коханні, дата, вранці."
За роками