Рубрики: Рідною | Хотів би щось змінити

А завтра що? А завтра день новий.

Дощі осінні, чи осіннє сяйво...

Ти головне: не вий, не вий, не вий!

Твори, що можеш. Завтра буде файно.

Сьогодні ми, на щастя, не раби.

Хоча, на жаль, були і будуть втрати.

А ти роби, роби, роби, роби!

Бо хто, крім тебе має будувати

Новий і чистий, неймовірний світ,

В якому ні образ, ні війн, ні болю...

А лише: ніжність, зоряний політ

Думок і мрій, а ще – любов і воля!

Краса та й годі.

14.09.2022 року

Рубрики: Рідною | Хотів би щось змінити

За вікнами гуркоче цілу ніч

І блискає, а потім ще й скрекоче...

Та то не грім. То воля віч-на-віч

Із рабством. Полонитися не хоче.

То зброя моїх відданих братів,

Моїх сестер, прапрадідів величних.

Бо ниций ґоблін назбирав скотів

І вирішив пірнути в потойбіччя.

Гуртуймося! І не дамо брехні

Осилити незламний острів правди.

А як же ж нам хотілося весни...

Орда нахабна стала на заваді.

Та їм гаплик!

16.03.2022 року 12:56

Рубрики: Хотів би щось змінити

Напевно застарий, тому мене дістало

Доволі молоде пластмасове їбало.

Напевно вікове. Та як мені збагнути

Навіщо замість рідних ті цицьочки надуті?

Напевно не дійде, а може і не треба:

Пірнають в пружні дупки, а не у синє небо.

Дарує осінь дощ. Але людина скиглить.

Натикав би в лице, але така можливість

Примарна.

13.11.2020 року 21:54

Рубрики: Рідною | Я думав про кохання

А зорі сипали. Неначе сяяв дощ,

Неначе в тім дощі зібрався Всесвіт.

Він обіймає, він цілує, пестить...

Ти не змогла відмовити, отож...

25.08.2021 року

Рубрики: Поету все дарують небеса

- Напиши мені слово. Цілий вірш, то занадто.

Напиши, коротенько, як пірнає до хати

Промінь ясного сонця, теплий, ніжний, яскравий,

Як смакує, раненько, підбадьорлива кава.

Як в осінньому небі хмари образи пишуть,

Ти ж поет, напиши однослового вірша!

В тебе ж повні кишені, подаруй одне слово.

- Так, звичайно, дарую, і той вірш буде: "КЛЬОВО!"

19.10.2020 року 09:37

Рубрики: Поету все дарують небеса

Ти один на один, з усіма, із собою, зі Світом...

Досі вперто несеш, в поєдинках потріпаний, стяг.

Ти у пошуках правди в словах і у темряві – світла,

Повноти в порожнечі, польоту в плазунських бігах.

Ти один на один, а тобі кагалу і не треба.

Ти не стадна худоба. Хоч інколи тіпає страх

Та щоранку вдивляєшся в синє безмежнеє небо,

Щоб почути, побачити, чи то придумати знак.

Вітер віє на вії, калАтає серце мов дзвони.

Ти здаєшся веселим, привітним, могутнім, п'янким...

А життя не болото – щоденні важні перегони,

На яких ти один на один з усіма, із собою, чи з ким?

25.02.2021року 22:45

Рубрики: Поету все дарують небеса

Сіре місто і люди скислі.

Наче хтось затиснув між пальці

Їхні губи, або під крісло

Кіт нахєзав і лиже яйця.

Нісенітниця на обличчі,

Хоч на дверях висить підкова.

Вас до пекла ніхто не кличе,

Посміхніться, життя чудове!

Білобока гойдає гілку.

Все минає і ковід пройде.

Сонця хочеться і горілки!

А комусь мужика, чи хвойду.

06.01.2021року 11:48

Рубрики: Коли природа чиста і п´янка | Рідною | Я думав про кохання

До річки тулиться гілля,

Пірнають у рілля покоси.

І я схилився у росі,

Бо босий.

Між хмарами лепече птах,

От-от в гнізді життя почнеться.

І серце проситься в політ,

Бо б'ється.

Дощі орошують весну,

Два тижні – запалає літо.

Я хочу від твоїх обійм,

Зомліти.

Щось хилитає – вгору, вниз...

Можливо то Дніпрові води?

Опанувати я не зміг,

Та й годі.

Бо не схотів.

17.05.2021 року 16:42

Рубрики: Поету все дарують небеса | Рідною

Знову сонце залізло у зимову комору,

І тихенько шепоче: скоро зійдуть сніги.

Заспіває душа від пташиного хору.

Але хтось таки встане "не з тієї ноги".

Буде нити пів дня, що зима задовбала,

Черевики вологі, то мороз, то сльота...

Що усі не такі, все навколо дістало...

Але я посміхнуся, бо для мене не так.

Знову сонце зимове, цілує долоні.

23.01.2021 року 10:10

Рубрики: Поету все дарують небеса

На цій Землі лишилось не багато

Таких як ти, як я і як вони,

Що неупинно роздирають ґрати,

Чомусь, не відчуваючи вини,

За те що залишили тих хто скиглить,

Наповнюючи скриню рік у рік.

Звичайно, що могли би, ми могли би

Тягнути той тягар, а дощ би сік...

Періщить дощ, від носа до околиці,

Все змокло, а чи є у тім печаль?

У тім дощі ми ходимо під сонцем,

А їм це не отямити, нажаль.

07.11.2020 року 11:16