Рубрики: Поету все дарують небеса

На цій Землі лишилось не багато

Таких як ти, як я і як вони,

Що неупинно роздирають ґрати,

Чомусь, не відчуваючи вини,

За те що залишили тих хто скиглить,

Наповнюючи скриню рік у рік.

Звичайно, що могли би, ми могли би

Тягнути той тягар, а дощ би сік...

Періщить дощ, від носа до околиці,

Все змокло, а чи є у тім печаль?

У тім дощі ми ходимо під сонцем,

А їм це не отямити, нажаль.

07.11.2020 року 11:16