Рубрики: Я думав про кохання

Все минає: і день, і ніч,

І густющий туман околиць,

Викрутаси в'юнких узбіч,

Безсоромність ночей, безсоння ці...

Все минає: і біль, і кайф,

Сонце злизує роси вранішні.

Депресуха минає, драйв,

Понеділки минають, п'ятниці...

Спів пташиний несе весну.

Теплий вітер фіранку сіпає.

Знов до півночі не засну.

Все минає, а спогади таки є,

Ще й зворушливі...

01.04.2021року 08:12

Рубрики: Я думав про кохання

Лягали букви у стареньке ліжко,

В якому вже не чути стогін, крик...

І лише подих залишався, нишком.

Був ще тихішим, навіть як торік.

А музика, ну майже шепотіла,

Можливо нагорлалась, за життя?

І втомлене, але яскраве тіло,

Ще пам'ятало дивні відчуття...

Весна співала, все навколо квітло.

Хотілося, свербіло поміж всім...

А я лив воду у розкішне сито,

Здавалося що ахінею плів.

Та то не так.

13.04.2021року 00:17

Рубрики: Російською | Я думав про кохання

Он остаётся на ночь, но не с ней.

Она на все готова, не сегодня.

Сегодня быть строптивой так не модно,

В театре не расписанных ролей.

Он, как всегда, подарит ей цветы.

Она поставит, как обычно, в вазу.

В который раз он ей прошепчет фразу:

«Единственное счастье в жизни – ты...»

Он это скажет, не кривя душой.

Она ему, конечно же, поверит.

Он улыбнется, прикрывая двери.

Она прошепчет, про себя: «Ушел»

Она смахнет тарелки со стола.

И вытирая капельки с посуды,

Подумает: «Попробовал все блюда,

А главное – два раза, бла-бла-бла...»

И улыбнется, ожидая чуда.

Он позвонит ей, как всегда, с утра.

С рабочего.

15.12.2017 года 00:32

Рубрики: Російською | Хотів би щось змінити

Когда отсохнут языки,

Которые всё время лижут.

Когда найдутся мужики,

Которые сотрут бесстыжих,

Когда вруны закроют рот,

Прозреют дураки все сразу.

Когда исчезнет идиот,

Когда умы дополнит разум,

Фанера пролетит, звеня...

И те, кто бредил в изобилии,

Поймут, что всё это херня.

И спросят: "На хрена мы жили?"

И станет все наоборот:

Всё расцветёт.

28.07.2020 года 01:48

Рубрики: Російською | Хотів би щось змінити

Корна обрела чело,

Тащились звери, рыбы, птицы...

Границы заперты давно,

Укрыты лифчиками лица,

Дорогу к дому позабыв,

Друзья бухают в одиночку,

В метро навязчивый призыв:

«Одень намордник, сука!» Точка.

И только маленькая тварь,

Которой завсегда не плохо,

Пропела: «Извлекайте срань

С башки, а остальное – пох...»

Как скомороху.

18.06.2020 года 18:28

Рубрики: Поету все дарують небеса

Вік шурує, наче сивий кінь.

День у день ти стоптуєш копита.

Так приємно глянути у синь,

Є натхнення, є жага до світла.

І хіба то є у тому річ

Що минуло двадцять, тридцять, сорок...

Дивишся на світ як мудрий сич,

Вирізняєш сутінки і морок.

Є яскраві миті і гіркі.

Мелешся в щоденній шкереберті.

Натиск накопичених років.

Гріє вічна молодість у серці.

Тож палай!

01.01.2018 року 14:34

Рубрики: Поету все дарують небеса

Слова що не зробилися теплом

Ховаються і заглядають в вікна.

Та мрія, що з надії зліплена,

Схолола. А розмови за столом

Лишилися.

Втрачає листя, зморщене, каштан.

Ще мить і осінь дотиком стривожить.

Згорають, а зігріти вже не можуть,

Слова, що охололи, на останок,

Бо ділися.

Уже дощі приходять через день,

Змивають накопичене за літо.

І вже не зможуть змусити тремтіти

Слова, що утворили теревені

І блискавки.

Чекаєш погляд, дотик, або щось,

Що п'яти відриває від асфальту

Зволожує усі тілесні шпальти,

Нечитані. І наштовхне когось

На висновки.

В словах, що не зробилися теплом.

10.08.2017 року 11:12

Рубрики: Я думав про кохання

Місяць світив на трави і на асфальти.

Тепло, неначе літо прийшло на чай.

Безлюдь. Навколо тиша і лише я й ти

Вскочили у обійми, у справній Рай.

Щирі серця клекочуть, немов скажені,

Розум злетів із рейок, побіг у гай.

Жадібно хлепчуть кисень мої легені.

Зараз розірве в дрізки, але нехай...

Кажуть: кохання хибне, воно - примара,

Раптом, поцупить серце і утече.

Тільки мені – байдуже, принаймні зараз.

Хочу того кохання, нестримно, ще!

Місяць пробіг як спринтер чотири кола.

Дійсно змінив суттєво життя моє.

Дійсно я був щасливий так, як ніколи...

Дійсно, було кохання. Було... І є.

24.05.2018 года 00:33

Рубрики: Я думав про кохання

І знову осінь пофарбує ліс

Плодів торкнеться і вони дозріють.

І я, якоїсь осені приніс

Тобі свої вірші, думки і мрії.

В обіймах миттю пролітає час,

Уваги не звертаючи на зовнє

Де були ми, уже не має нас

Є ти є я, вірші і сиві скроні...

А що, спитаєш, залишилось нам,

Пригадуючи, що було між нами?

Віддатися незайманим думкам,

Блукати розфарбованими снами...

Пригадуючи ту яскраву мить,

Коли живеш чекаючи на дотик.

То все було, нехай собі летить.

Я відпускаю. Певно ти не проти...

І це прекрасно!

29.09.2019 року 10:18

Рубрики: Поету все дарують небеса

Він дуже сильний, а вона – тупа.

Тупа неначе та котяча дупа.

Щосили притиснув її до дуба,

Її так палко жоден не чіпав.

Вона дзвеніла як стонадцять сурм,

А він щоразу прикладав зусилля.

Аж ліс здригався і летіло пір'я...

Вона тупа! Який вселенський сум!

Він не ховав напружене лице,

Побачила усі відтінки в сірім...

Про ґазду вірш і про його сокиру!

А ви про що подумали оце?

І я про це.

10.07.2020 року 06:01