Майбутнє, звісно є, воно в тобі, з тобою. А слухавка мовчить… Він в розладі з собою. Вагається, не спить, не може зрозуміти: Як пристрасним вогнем те сяйво не спалити,
Намалюй мені квіти, що я подарую колись, Як вони прикрашають собою твоє підвіконня. Намалюй їх багато, у всіх закуточечках, скрізь... Намалюй, як милуєшся ними, чудового ранку, з просоння.
Намалюй мені небо, в якому пірнають птахи, Намалюй, що у ньому щоденно панує безхмар’я. Як до нього торкнулись, ціловані сонцем, гілки. Намалюй, як вдихнувши, відчую запал, навіть жар я.
Намалюй мені сходи, якими не томишся йти До зірок, чи до мрій, що зібралися над головою. Намалюй, бо крім тебе не зможе ніхто, лише ти. Намалюй мені щастя ввійти у майбутнє, з тобою.
Як боляче із уст коханої людини Почути щось гірке, до того ж неправдиве. Як боляче у серці це відчуття носити. Можливо ти не вартий в чиємусь серці жити?