Сьогодні – запахло весною у рідному місті. Не лютий, а просто похмурий зимовий кінець. Ганьба під ногами, бо вулиці зовсім не чисті, А меру – на все це начхати, нехай йому грець…
Літають автівки, кидаючи бруд в перехожих, Горби на газонах чорніють, гидотно, аж – ну! "Немає за що прибирати" – волають вельможі, А меру – на все це начхати, він ділить казну...
В крайні безвладдя законів – керує нечиста, Смердить хабарами і нудить – безглуздя ідей... Столицю руйнують, руйнують історію міста... Паскудять, й без того, брехнею забруднені, душі людей.
От-от введеться надзвичайний стан. От-от піде до хмар небесна сотня... В садочку діти граються в Майдан. Не владу грають, грають патріотів.
Ми виросли під зірку ілліча, Під страхом кгб-шної розправи... А молодь – не страшаться ні меча, А ні кайданів, ні кийків держави.
Двадцяте. Лютий. Суміш куль і ран. Безмежна відданість бійців, а страх – відсутній. В садочку діти граються в Майдан. В цей час Майдан, для них, виборює майбутнє.
Чи то за гонор, чи за юності гріхи розплата? Сидить зовсім одна в вінці чужого свята. Напівпрозора сукня, очі зваблюють і сяють. Чоловіки у захваті – всміхаючись зітхають.
Намалюю весну, саме слід розбудити природу. І від сонячних променів світло прилине у дім. Намалюю не все, щоб потрошки доповнити, згодом. Щось нове, час від часу, зросте на малюнку моїм.
За роками
