У травневому сяйві розквітали тяжіння статеві. Миготіли свічками каштани молочні і навіть рожеві. І миттєво, ну майже, все чорне робилось прозорим, чи білим. Дещо коїлось з розумом, певно його підмінили.
За парканом, що слухає шепіт дніпровської хвилі, Зачаровані погляди, юні, й до заздрості – милі. Через мить – у обіймах, за дві – у цілунках тремтіли, За три миті – він ніжно торкається пружності тіла...
За чотири розстелено, ні – відкорковано ліжко. Різко дах підривають охайно поголені ніжки. Вже начхати чи довгі вони, чи криві, бо занадто хороші... Два закоханих серця вдягали лаштунки шаленої ночі.
А на ранок – білизна, що пахне парфюмом спокуси, Поцілунки у вушко і нижче, хоча вже й не мусиш. І слова, ті що вчора, звучали як байка вкладання у ліжко... На сьогодні – ну майже правдиві, улесливі, трішки.
У нього є дружина, у тебе – щось таке... Життя наполовину – напряжливо-гірке. Прокинулася вранці – а він в твоїх думках. У стомленому серці – стріла, а може цвях...
За роками
