Вже дозріло вино, Вже запахло повітря весною, На деревах пташки перестали кричати пусте... Напувало воно... Я схилюсь і тихенько постою... Щось хотів розказати, ледве втримався... певно не те.
Не засніжений січень – як незніжене ліжко. Вже бруньки на деревах натякають на вибух. Хочу снігу й морозу, не багато, а трішки: На тинах і хатинах, у лісах на колибах...
Хочу бачити щічки, від морозу – вогненні. Розглядати сніжинки в ліхтаревому світлі. Чути скрип під ногами, руки гріти в кишені, І вдихати іскринки у морознім повітрі.
В не засніженім місті, прохолодно і кволо. Я благаю всім серцем! На все горло волаю: Дуже хочеться снігу, над усе, як ніколи! У чарівні місцини мого рідного краю.
Заплакана чому? Що сховано за сльози? Зачинена душа, ключ викинуто в рів... Два місяці цвіла узимку, у морози, А вчора – кіл у серце! Сказав, що розлюбив...
Жбурляє листопад сміття посеред парків, Поривчасті витри обламують гілля. Буває світить сонце, але ніяк не жарко. От-от прийдуть морози, відомо звідкіля...
Скінчилася пора яскравого стриптизу. Давно не дригонять краплинки в павутинні. Вже вітер підкидає кленове листя – знизу… Як болісно втрачати останні дні осінні.
За роками
