Знаєш, ти така сама, як була і раніше. Тільки очі світліші і душа стала більша. Тільки серце зробилося дуже гарячим І відкритішим стало, а як же інакше?
Завтра осінь. І дерева змінять колір, та облізуть. Ляпне з неба, парасолі закружляють між стовпів. Літнє скинуть і ховаючи у шафу та валізу Пригадають про відпустку, за широтами степів. Завтра осінь. Учні знову повертаються до школи. З балачками про насиченість шалених літніх днів. Вже дорослі, навіть надто і серйозні, як ніколи. Хвалькуваті, не моргаючи прибрешуть, що хто хтів... Завтра осінь. Першокурсниці з великими очима... Білі блузи і розрізи на спідничках, вище ніг. Завтра осінь, ну а літо залишилось за дверима. Післязавтра – задощило, голі віти, тихо, сніг.
Я дуже не люблю, коли люблю не дуже, Коли п'янке кохання — наругою паплюжать, Коли язик в неправді до піднебіння липне, Коли нещирим словом тебе лизун засипле...
Я дуже не люблю корисливої дружби, Бо від її обійм набридливо й сутужно. Мені доволі дивно і якось гидко навіть, Коли сміються в очі, а в спину — кіл втикають.
Я не люблю прислів'я: "Моя хатина — скраю..." Кому життя чудове в краю, де нас немає? На щастя, гріє душу оптимістичне слово: Нормальних — значно більше! Хіба ж це не чудово?
Четвертый и выше – сосочки как сливы... Бесспорно – роскошны, бесспорно – красивы! А складочки, на перламутровом теле! И все это разом, на шелке постели...
О троечке вспомню и просто – заплачу! Любимый размер и батанов и мачо... Скажу откровенно, не просто, для смеха. Для них и такие-то дни не помеха.
Второй, но какой! По-спартански – упругий! От зависти, бесятся даже подруги! А ножки, не просто стройны – кипарисы... Попал в ее сети – задерни кулисы.
Да что там, шикарный размер единичка. Как-будто запряталась в гнездышке птичка. Щебечет и просит, вкуси и останься. Закружит в полете, в безудержном танце.
Нулевочка – это размер плода страсти. Такая порвет и наживку и снасти, И сердце, и душу и все, что пониже... Потом сладострастно и нежно залижет...
Девчоночки, милые тонкие души. Прекрасны внутри, бесподобны – снаружи... И дело не в формах, отнюдь не в размерах... Проверено, правда… На личных примерах.
Ще трішки і мене порве від ностальгії. Рятує, що збулися дві дуже давні мрії. Рятують не дзеркальні дороги і не пиво, А те що тут спокійно, а те що тут красиво.
Японія. Весна. Земля не розквітає. Цунамі. Землетрус. Все нищить. Все змітає. Страх у вузьких очах. Звір вирвався на волю. Це за які гріхи? За що така недоля?
За роками
