Відчини мені двері, мені ніде заснути. Мене стримує кокон, розірви тії пута. Ти вклади мене поряд і цілуй до нестачі. Хай запаляться зорі, хай світанок заплаче...
Відчини своє серце, мені ні з ким побути. Я готовий твої таємниці відчути. Я готовий пірнати у безодню кохання, Не дозволь моїм буквам потонути в мовчанні.
Відчини свою душу, якщо серце відкрилось. Щастя майже проґавив, десь воно загубилось. Поверни мені очі, що горять від любові. Подаруй сподівання володіти тобою.
Не сприймаючи світ без шаленостей ночі, Відпускаю світанки кволо і неохоче. Перетни своє зась... я чекаю від тебе. Відчини! Увійду і залишусь... а треба?
Давно немає сил триматися від болю, Від думки, від пізнання... Що вдіяти з собою. Хіба що це не біль - це певна нагорода, Що у житті митця є вища насолода.
Жизнь как фильм, со сценарием, светом, игрой... И чем ярче сюжет, тем его проживать интересней. Иногда – непонятно, хоть плачь, хоть пляши, а хоть – тресни – Кто в субтитрах теснится, и чем бредит главный герой...
Моя пленка – не та, на которой грибок и вуаль. В моем фильме не будет нелепых, наивных повторов, Из занудных и длинных, как ветви лиан, разговоров, Заставляющих уши свернуться и сжаться в тугую спираль.
И пускай, в этой ленте появятся несколько ссор, Даже слезы, что сердце, порой, защищают от взрыва... В основном будут, радость, восторг и другие большие порывы... Это я так придумал – актер, сценарист, режиссер.
За роками
