У ромашках, що вітер, цілуючи стримано бавив, Ти лежала усміхнена. Вії, ну майже закриті... З ледь-відкритими, для поцілунку губами. Твої ніжки торкали вустами, духмянії квіти.
Цокотіли пташки, вдалині, щось не дуже яскраве. Пролетіла бджола, спокушаючи присмаком волі. Любий образ, повір, одночасно бентежив і бавив. Ти лежала у травах, а мрії були десь не долі.
Тебе промінь торкався, я думаю, надто відверто. Я йому навіть заздрив, хоча це безглуздо, та й годі. Між тобою й природою всі перепони затерто. Так хотілося дещо важливе сказати, та то не сьогодні.
Балкани б'ють крилом, волають чайки хором. Крізь хвилю кораблі перетинають море. Віддалений причал, маяк пірнув в тумани. У рубці - капітан, не спиться капітану.
И день не день, хотя красив, довольно, А на душе – остатки колких зим... Ему сегодня было очень больно, Его девчонка – в кабаке, с другим.
Его чердак, судя по взгляду, съехал. Он – не ревнивец, но само собой... Ему сегодня было не до смеха, Его девчонку – развлекал другой.
По сути дела, все это прикольно! Меж ребер – кол, у горла – терпкий ком... И пусть ему сегодня очень больно, Он эту боль зальет своим... стихом. 18.03.2012
За роками
