Я побачив твій сміх, я обожнюю посмішку неба! Потемніло в очах, пересохло у горлі, а ще Затаїлося серце і неначе не билося вже бо Щось занурилось в нього й відкрило таємним ключем.
Я тепер не ходжу, я літаю на рівних з птахами. І торкаючись хмар, провокую прозорі дощі. А над ними веселку, все роблю дуже пильно, до тями. Пригорнися до мене, я зігрію вустами, мерщій!
Розкажу ті слова, на які ти так довго чекала, Подарую весь світ, навіть більше, сусідні світи. Усі роси, тумани, сніги, та й того буде мало... А у мене є все, бо є ти, бо є ти, бо є ти.