Сначала было забавно, сначала было азартно, Когда снежинки ворвались в конце задорного Марта... И закружили метели, и навалило сугробы, Ну это так, не для фарсу, а не расслабились чтобы.
В полон забрала простори, тепло і сонячність з півдня. Сказавши: «Добро здоров'я, я тут забулася спіднє. Я тут забулася розум і що Весна має бути. А ми почнемо спочатку, а ми продовжимо Лютий!»
Опять вернула морозы, опять же холодно стало. Ну я сначала намеком, потом сказал: «Ты достала! Іди до себе на Північ, керуй своїми снігами, А ми вже хочемо сонця і нот весняної гами.»
Она же словно не слышит, и диверсантов бросает. Мені за неї не зручно і якось совісно, навіть. Мы ей простим, эту шалость, не упрекнем, если честно. І у обіймах коханих – перезимуємо Весну.
За роками
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису.