За роками| Кохає |
|
Чому він знову не прийшов? Два тижні прожила у муках. З її сльозами дощ пішов. Зриває з розуму розлука. З’їдає усмішку печаль, Давно не має сил терпіти, Її життя – лиш біль, вуаль... Зриває з себе все на світі! Кохає! І віч-на-віч З журбою! У чому ж річ? Щоночі вона сама, Чекає, але дарма! Кохає! Життя нема. Вродлива, але сама Щоночі шалені сни... Що в світі лише вони! Її душа – міський перон. Життя – вокзал, вона в полоні. Щодня чекає свій вагон, Тремтять розгорнуті долоні. Раптово з’явиться на мить, Раптово через мить зникає. І знов одна, душа болить, На серці шрам, вона страждає. Відчувши кроки за вікном, Летить щодуху у обійми. А там – ніхто! А там – ніщо! Та ці примари вже постійні. У голові - туман чи дим, Майже не їсть, не може спати. Щоб завжди бути поряд з ним, Готова геть життя віддати! 07.09.2009 року |