Не починається зима. Якого біса, в чому справа? Лиш де-не-де збруднілий сніг, неначе загрубіла лава. Пороздівалося гілля і хоче хутро одягнути. Пів грудня вилетіло геть – рипіння снігу ще не чути.
В устах заховані слова - я не сказав, я передумав. Щось лізло в голову не те, не міг відбитися від суму. Погода трішки підвела, волога голову вкривала. Чи може я кого дістав, а може щось мене дістало...
На столі два бокали, із прозорим напоєм. Сніжно-білі троянди. Очі в очі – сполука! Свічка тихо співала, їх закоханих – двоє. І нікого навколо, навіть вітер не стукав.
У вечірньому небі – зірка сріблом дзвеніла. Ліжко. Ковдра смугаста, без квіток, без малюнків... Її біле й, місцями, зволожене тіло, Вже чекало на дотик, вже жадало цілунків.
Час казав ні про що, його тут не існує. У просторій кімнаті саксофон грає стишено. Тут панує відвертість, тут – спокуса панує... Все, що зовні – то зайве, все, що зайве – залишено!
І лише один крок, поцілунок поглиблений! Їх сплело і тримало у яскравому коконі! І не треба пояснень, коли душі споріднені, Коли мрії об’єднані, коли двоє – закохані.
Итак, сношаться нужно! Хотя бы для здоровья. Чтобы свои сосуды наполнить яркой кровью. Чтобы торчали в сердце осколки стрел Амура, Гормоны разрывали – де факто, не де юре!
Чтобы запахло влагой, чтобы срывало крышу, Чтобы хотелось резво, чтобы заполнить нишу... Чтобы глаза – на выкат, чтобы дышать рывками, Чтобы вонзиться в тело, обвив его руками...
Испить свинец соблазна, открыть потоки жажды, Чтобы читать по взгляду, не повторяя дважды! Чтобы увидеть сердце, чтобы проникнусь в недра. Влюбляйтесь – умоляю! Правдиво, емко, щедро.
За роками