Коли сонця не чути, співають дощі Невеселих пісень у похмурому небі. А в душі – хоч завий, хоч горлань, хоч кричи, Чи до змучених зливою хмар, чи до себе...
Мокрі ноги. Чалапаю по острівцях. Одинокий листок дребенить на гілляці... Не згадаю початку і не видно кінця Цій, припрошеній щедрою осінню, мряці.
Різнобарвні півкулі сховали дівчат, І вони підтанцьовують, в такт каплепаду. Їм байдуже що дощ, чи гроза, а чи град... Геть і я все забув, і милуюся ззаду.
Звичайний сантехнік, в мозолях долоні, Не красень, але й не лякав перехожих. Жив виключно сам, не було йому схожих В роботі, в одному із спальних районів.
Не вишукуй продовжень у миттєвім коханні, Виправдовуй неправду у нічному зізнанні, Не кляни тої миті, що піддалась спокусі, Пригадай насолоду у кожному русі...
За роками
