Вранье самим себе. Мол, я почти не пьющий. Последняя затяжка, нет – пачка и т.д... А – это твой звонок? Не видел, что пропущен. Хитрим всегда и всюду. Только зачем – себе?
Вранье самим себе. Девчонки, капиталы... Мол, были времена - по восемь раз подряд... Для этого нужны мозги, не причиндалы. И что там о больших? Ты распахни халат...
Когда-то станет клево! Медовыми устами Себе тихонько шепчем, вздыхая в стороне... Когда-то и само... Да ни хрена не станет! Не принесут на блюдце... В особенности – мне.
Пусты слова без почвы. На нечто нет надежды. Твори судьбу смиренно, засучив рукава. На долю – не пеняй. Себе не ври, как прежде. Твой мир – в твоих руках! Пословица – права.
Він у вікно постукав. Батьки заснули, пізно. Вона не відчинила, бо тато дуже грізний. Чекаючи на зустріч, простояв аж до ранку. Вона втирала сльози і ткала вишиванку.
Ярило прокидався, півні здіймали галас. Він почвалав додому. А що йому лишалось? Вона прошепотіла: «Хороший мій, не сердься. Я завтра подарую ключі від свого серця.»
Хапав за кудрі вітер, роса вмивала п’яти. Він зустрічав світанок – не вперше, не вдесяте... Пернаті голосили, у квітах жовто-синіх... А він ішов і думав про завтра у обіймах.
Дві ночі, та не з ним. До сказу був охочим Торкнутися плечей, розцілувати очі. Злітати до небес і падати й палати... Дві ночі не засне. Хіба ж він зможе спати?
Хіба ж він не такий, як той, що з нею буде? Це березнева ніч знущається, паскуда. За вікнами коти волають, як скажені. Усе, що в нього є – затиснуто у жмені...
Він розіжме долонь, а там – клекоче серце. Промовить їй: «Бери, це все тобі, не сердься...» Вона охайно візьме і притисне до себе... Але чекає інший. Вона піде. Так треба.
Не пишите стихи, если в сердце кощунство, Заржавела душа, вместо мыслей – штрихи... Если продали честь, если предали чувства, Если в жилах дерьмо – не пишите стихи...
Не пишите стихи, если долбитесь в уши. Не пишите для бездарей или лохов. Если вы не правдивы, или просто кликуши, Я прошу, умоляю – не пишите стихов.
Не пишите стихов для победы над скукой. Избегайте, друзья, графоманских оков. Дабы вас не назвали, бред рифмующей, сукой – Не пишите дурацких и не нужных стихов.
За роками
