До смерті закатований поет, Бо не куняв в кутку, закривши рота, Як сірий кнур, чи ще яка сволота, Що заповзла у владний кабінет І соки жлуктить – нелюд, кат, істота...
У кріслі з шкіри вбитого бика, З розмаху, молотом... Зі страхом у клітинах. Увесь той страх лишається на спинах Юродивих утримачів кілка, Що вказують де правда... На колінах?
Брехня! Не всіх зігне пихатий лютий звір, З безмежним черевом і прізвиськом держава... Не всіх засмокчуть влада, зрада, слава... Не всім вони заліплять мулом зір. Геть з-під землі виплескується лава...
Поета знищено? Облиш, звичайно – ні! Ганьба одвічна, мовчазному людству... Він досі є в розкутому мені, Незламним прикладом супротиву паскудству, Насильству, беззаконню та брехні.
За роками