Колисалося небо у вечірніх обіймах І без співу крилатих щось шкребло нижче пупа. Захрипіли гіляки, наче ґазда у приймах, Після того, як теща шкварку витягла, з супу.
Виділялися тіні на солонім асфальті, Біла нечисть вкривала мокасини із шкіри. А зима не скидала свій холодний бюстгальтер, А з-під нього Морозко як притрушений пірив!
Він рубав перехожим і кінцівки, і вуха, Заважаючи бігти, до смачної вечері... Мелодійно, зі свистом, вітер збуджено гупав, Відчиняв і штовхав, з насолодою двері.
Нависали бурульки хаотичної форми, Розходився мороз, намагався дістати. Вдалині цокотіли чобітки на платформі... Київ. Сніг на узбіччі. Вечір. Лютий. Десяте.