За роками| Зірвався вітер |
|
Зірвався вітер. Начебто тверезий. Осіннім полем грався, пил здіймав... Скидав одежі з білої берези, Без дозволу, нахабливо знімав. Вона благала, майже на колінах: "Не рви, не роздягай і не срами... Облиш мене, хіба я в тому винна, Що наодинці залишились ми?" Він чув, та не звертав на те увагу, Робив своє, не витирав їй сліз... За кожним рухом не втрачав наснагу... Торкався її тіла, довгих кіс... Зірвав усе, по одному і хором... І верхнє й спіднє... легко, навмання... І лише сніг прикриє її сором, Подарувавши хутрове вбрання. 20.02.2011 року |