Рубрики: Присвята Життя розклало кожному межу, Яку пройти належить справедливо. Я згадую про діда і тужу, Що не дожив. Жив гідно і красиво.
В обід, під вечір, а коли й вночі. Дід різав здір тонесенькою смужкою, Брав пару скибок хліба із печі І оселедець, всипаний петрушкою…
Хрестив харчі, розкладені на стіл, Брав пляшку, чарку, наливав по вінця… І з думкою, що не дарма прожив, Вживав, звичайно, як перехрестився.
Ми бігали навколо тих думок, Неумисне чіпляючи ослони, Він смакував із повних тарілок, Онуки нехтували грізні заборони.
Лише з роками, витерши сльозу, Ми зрозуміли дідову науку: Він не кричав і не стращав в грозу. Навчав, поклавши на плече гарячу руку.
04.03.2010 року |