Рубрики: Я думав про кохання Він не встигає на перон. Повільно потяг від’їжджає. Повільно ріже горизонт, Ще мить - і рейки об’єднає.
І ледве чуючи гудки, Уже не мріє наздогнати. Не опускаючи руки, Продовжує у слід гукати…
Вона, напевно, не збагне, Вона, напевно, не помітить Сльозу розлуки, що втече В букет червоно-жовтих квітів.
11.02.2010 року |