Рубрики: Я думав про кохання
Занадто став нав’язливим, авжеж... Від холоду прикмет, чи гороскопів, Чи від засилля внутрішніх пожеж, Що розум перетворюють на попіл. Занадто став закоханим, що ще? Сп’янілим у захопливих обіймах... Охоче підставляючи плече, Відчув себе в коханні – наче в приймах... Оце так-так... Сьогодні дощ ходив. Хотів напевно сполоскати очі, Щоб вони трохи вмилися від див... Він думав, що мені то треба, конче... А я напився свіжого дощу Чолом, руками, спиною, очима... Від серця, вщент, затято, до схочу... Й на мить забувся, що там – за плечима... А там усе як треба… Та кому?
|