У ромашках, що вітер, цілуючи стримано бавив, Ти лежала усміхнена. Вії, ну майже закриті... З ледь-відкритими, для поцілунку губами. Твої ніжки торкали вустами, духмянії квіти.
Цокотіли пташки, вдалині, щось не дуже яскраве. Пролетіла бджола, спокушаючи присмаком волі. Любий образ, повір, одночасно бентежив і бавив. Ти лежала у травах, а мрії були десь не долі.
Тебе промінь торкався, я думаю, надто відверто. Я йому навіть заздрив, хоча це безглуздо, та й годі. Між тобою й природою всі перепони затерто. Так хотілося дещо важливе сказати, та то не сьогодні.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису.