Рубрики: Поету все дарують небеса | Рідною | Хотів би щось змінити

Я бачив дощ. Ліпив він знизу.

Ми звикли – ліпить із гори.

Іду із оберемком хмизу,

І знаю: все то до пори.

Багнюка ляпає на плечі,

Хоча я в неї ще не вліз.

Щурує дощ, вже майже вечір,

Несу кудись розмоклий хмиз.

Волають півні десь поблизу,

Собаки брешуть про пусте,

Що хтось із оберемком хмизу,

Не знає сам куди несе.

А дощ, забувши звідки треба,

Все лив і лив, і лив, і лив...

Всміхалось чисте синє небо.

Дійшов і весь той хмиз спалив.

І дощ минув.

08.02.2021року 02:46