Рубрики: Поету все дарують небеса

Слова не брешуть коли від серця.

Усе навколишнє перемелеться.

Холопство стліє а з ним і зрада.

Пісні під гуркоти канонади…

І світлі очі, закриті рано

Затулять діри, загоять рани

Моєі Неньки, що любить волю.

І хтось згадає, як ми з тобою

Не в хлів ховались мов всрані свині.

Братам і сестрам прикрили спини,

А потім, разом з могутнім птахом,

Зробили коло і понад дахом,

Вклонились низько, сказавши: «Мамо

Пишайся нами а не рабами».

Щоб відродитися крок за кроком,

Та не собакою щоб, а вовком.

26.11.2018 року 21:04