За роками| Замріяний... Закоханий... Чекає |
|
Вже вечоріло. Місяць випливав, Неначе човен у багряні хмари. Рахуючи хвилини, він чекав, Понад усе чекав свою кохану. Дивився на малюнок із вогню, І слухав пісню в шелесті каштанів. Ховалися за горизонт останні Червоні смужки з блиском янтарю. Світилася шеренга ліхтарів, Спроваджуючи тіні перехожих, Таких подібних і таких несхожих, Що розумілись, інколи, без слів. А він тримає ніжні пелюстки, Їх бережно до серця притискає. Пилок рожевий струшує з руки. Замріяний... Закоханий... Чекає. 16.05.2011 року |