За роками| Вечоріло |
|
Вже вечоріло. Місяць випливав, Неначе човен у багряні хмари. Рахуючи хвилини, він чекав, Понад усе, чекав свою кохану. Дивився на малюнок із вогню, І слухав пісню в шелесті каштанів. Ховалися за горизонт останні Червоні смужки з блиском янтарю. Світилася шеренга ліхтарів, Спроваджуючи тіні перехожих, Таких подібних і таких несхожих, Що розумілись, інколи, без слів. А він тримає ніжні пелюстки, Їх бережно до серця притискає. Пилок рожевий зтрушує з руки. Замріяний... Закоханий… Чекає. 22.07.2009 року |